Подписывайтесь на нас в  Facebook

Другие новости

Маловідомі сторінки Другої світової. «Іранський фронт» Сталіна та уроки для України

Так формувалися «исконно русские земли»

У 2020 році людство згадує 75-ту річницю завершення Другої світової війни — найбільш людожерської та першої війни із застосуванням ядерної зброї. Але навіть через стільки років нам є на що подивитися свіжим оком і врахувати у сьогоденні. А з огляду на широку пропагандистську кампанію, що її розгорнула Російська Федерація, намагаючись створити уявлення, що Радянський Союз вів власну Велику Вітчизняну війну (далі — ВВВ) і був виключно жертвою, згадати ті події слід неодмінно.

Радянські та більшість сучасних російських військових істориків, керуючись ідеологічними догмами, не дуже прагнуть об’єктивно та неупереджено розглядати ВВВ у комплексі з попередніми та наступними діями СРСР. Між тим жертвами агресії саме з боку Радянського Союзу протягом 1939–1940 років стали усі країни, які були його західними сусідами, а під час ВВВ до їх кола додалися південні та східні сусіди. Війни з Фінляндією, Польщею Росія взагалі показує як «вимушені локальні конфлікти». Вони сталися раніше за ВВВ й до того ж нібито не пов’язані у часі. Однак є події, які неможливо розвести з періодом ВВВ, а їх аналіз має неабияке значення для оцінки політики сучасної Росії в її агресії проти України. 

Чим завинив Іран?


З початком третього місяця ВВВ, за радянською хронологією, СРСР фактично здійснив агресію проти нейтральної держави – Ірану. Військова операція, яка тривала з 25 серпня по 17 вересня 1941 року, була спільним англо-радянським вторгненням, хоча ініціативу проявив і найбільшу зацікавленість в її проведенні на той час мав саме СРСР. Ця операція висвітлюється з російською назвою «Согласие», англійською – Operation Countenance. Українською це звучить як «Операція «Співчуття». Унаслідок операції СРСР отримав можливість контролювати Трансіранську залізничну магістраль та автомобільні шляхи і в такий спосіб забезпечити постачання техніки та продовольства за договорами ленд-лізу.  

Хоча операція мала для СРСР свою військову логіку, в її обґрунтування було покладено факт політичного впливу Німеччини на Іран, який дійсно можна було вважати суттєвим, але не вирішальним. Військового контингенту Німеччини там не було. За даними газети «Еттелаат» від 8 липня 1941 року, в Ірані перебувало 4630 іноземців, чисельність британців становила 2590 осіб, радянських громадян — 390, а німців та італійців — 690 і 310 осіб відповідно.

12 серпня 1941 року уряди СРСР і Сполученого Королівства надіслали уряду Ірану узгоджені дипломатичні ноти, в яких висловлювали сподівання на вжиття заходів проти німецьких агентів. Отримавши 21 серпня відповідь, СРСР і Велика Британія знову узгоджено заявили, що вона їх не задовольняє. Через кілька днів розпочалася агресія. Посли Великої Британії і СРСР не відповіли на питання шаха Ірану Реза Пахлаві, чи припиниться наступ, якщо Іран віддасть наказ вислати усіх німців. Таким чином, штучність приводу початку агресії проти Ірану є очевидною. 

І це перший урок, який ми маємо засвоїти, – для здійснення агресії Росія схильна створювати штучний привід.

Вторгнення стало для Ірану неочікуваним. Воно розгорталося з Південного Кавказу за підтримки радянської авіації та Каспійської флотилії, на північ Ірану увійшли 53-тя армія Середньоазійського військового округу, 44-та та 47-ма армії Закавказького фронту, яким командував генерал-лейтенант Дмитро Козлов. У бойових діях взяли участь 409 бойових літаків і близько тисячі танків Т-26, які не потрапили на інші фронти ВВВ.


З Перської затоки діяли військово-морські флоти Великої Британії та Австралії, сухопутні та військово-повітряні частини і з’єднання збройних сил Британської імперії, до складу яких входили дивізії індійських колоніальних військ.


Іранська армія не чинила дієвого спротиву. До того ж швидкій перемозі СРСР і Великої Британії посприяло й рішення іранського шаха заборонити своїм військам знищувати мережу автомобільних доріг і транспортних шляхів, які зводилися під його патронатом і стали значним досягненням передвоєнного Ірану.

За результатами операції Сполучене Королівство окупувало порти і багаті нафтові родовища півдня Ірану, а СРСР — північ країни з містами Ардебіль, Тебриз, Урмія.

Зони радянської та британської окупації 1941 року


А от далі почалися відмінності в політиці окупантів.

Незважаючи на відставку попереднього уряду нейтрального Ірану, який вважали симпатиком Німеччини, чого виявилося достатнім для Великої Британії, СРСР цим не обмежився. 9 травня 1945 року ВВВ закінчилася, але Москва реалізувала план зі створення двох прорадянських сепаратистських народних республік — Мехабадської республіки та Демократичної республіки Азербайджан. Така собі паралель із сучасною Україною.


І це було не право переможця над нейтральною, а згодом і союзною країною, та й узагалі не перший досвід такого впливу…

На початку 20-х років минулого століття, ще до створення СРСР, саме РСФРР підтримувала Гілянську Радянську Соціалістичну Республіку, яка з її допомогою виникла та існувала на території іранського остану (провінції) Гілян з червня 1920-го до вересня 1921 року. А ще до того Росія вела боротьбу за оволодіння південними регіонами та їх утримання в другій половині XVII століття — у XIX столітті, яка вилилася в сім російсько-турецьких, три російсько-персидські, Кримську і Кавказьку війни, безповоротні втрати від яких перевищили мільйон осіб. Так формувалися «исконно русские земли».

А ще ми маємо сучасну політику РФ в Ірані, яка підштовхує його до військового конфлікту на Близькому Сході, що може спалахнути будь-якої миті та мати глобальні наслідки.

І це другий урок для України.


Показовим було й небажання СРСР залишити Іран по завершенні війни.

У січні 1942 року було підписано тристоронній договір, за яким Іран отримав гарантії суверенітету й територіальної цілісності та забезпечення виведення радянських і британських військ протягом шести місяців після закінчення війни. Однак, лише 26 березня 1946 року США та Велика Британія домоглися підпису Сталіна, за яким радянські війська остаточно залишили Іран, а сепаратистські азербайджанська та курдська народні республіки зникли після втручання іранських військових.

Це третій урок для України.


Неможливо обійти увагою й єзуїтську оцінку поставок по ленд-лізу. Радянське політичне і військове керівництво постійно применшувало його значення.  


Однак, якщо орієнтуватися на офіційну статистику СРСР, то можна порівняти поставки по ленд-лізу із зафіксованими там даними щодо радянського виробництва танків, літаків та автомобілів у період ВВВ: СРСР виробив 213 742 літаків усіх типів, а по ленд-лізу отримав 18 000; танків і САУ — 85 255 проти 11 000; вантажівок — 265 600 проти 427 000 автівок (161%!). СРСР самотужки не зміг би перемогти Німеччину без цієї допомоги. Для забезпечення ленд-лізу СРСР зосередив Каспійську флотилію та позбавив інші фронти ВВВ трьох армій у складі двох корпусів, сімох дивізій, трьох окремих танкових і мотоциклетного полків, інших частин, сотень літаків і тисячі танків.

Але якщо це таки значний внесок, тоді для чого його принижувати та знущатися над пам’яттю союзних військових? Тому слід бути готовим до того, що оцінка минулих подій з боку РФ буде виключно політичною, на підставі власної ідеології, а не міжнародно визнаних цінностей, а також з нескінченним цинізмом.

І це четвертий урок для України.
Усі наведені особливості дій СРСР в Ірані в 1940-х роках характерні й актуальні й донині для сучасної російської політики.

Андрій Тарасов, віце-адмірал

Рекомендуем почитать
Другие новости

Американський бізнесмен витратив $8 млрд на благодійність — він пообіцяв померти без грошей і нарешті офіційно став банкрутом

Другие новости

Аваков просить Кабмін виділити 2,5 млрд для МВС з Фонду боротьби з коронавірусом

Другие новости

Сивохо обвинил украинских военных в мародерстве на Донбассе

Другие новости

Від кого росіяни Донбас звільняли: кожен п’ятий німецько-фашистський загарбник був росіянином

FACEBOOK КОММЕНТАРИИ: